Андрій Даник: 4 роки великої війни: Стійкість, що змінила нас назавжди.
Сьогодні ми говоримо про 4 роки повномасштабної війни росії проти України. І хоча наша боротьба за право жити на своїй землі, говорити своєю мовою, будувати своє незалежне майбутнє триває уже 13-й рік, останні 4 роки - змінили нас назавжди.
Це були 4 роки порятунку - коли незнайомі люди ставали рідними, коли волонтери ставали янголами-охоронцями, коли кожен із нас робив більше, ніж міг.
Це 4 роки незламності - не гучної, не показної, а щоденної. Тихої. Справжньої.
Це 4 роки втоми. Втоми, що накопичується в очах. У тиші після сирени. У короткому повідомленні: «Я в безпеці».
4 роки болю - за зруйнованими містами, за зламаними долями, за тими, кого вже не обіймеш. За дитинство, яке мало бути безтурботним.
4 роки страху - за тих, хто на фронті. За тих, хто під обстрілами. За тих, хто раптом перестає виходити на зв’язок.
Але водночас - це 4 роки стійкості. Бо ми навчилися жити під звуки тривог. Навчилися радіти простому слову «живий». Навчилися жити попри все. Працювати. Мріяти. Ми навчилися підтримувати одне одного так, як, можливо, не вміли раніше.
Ми вистояли. І стоїмо кожного дня. Завдяки тим, хто віддав своє життя, хто тримає тил, хто допомагає, підтримує, пам’ятає. Хто не дозволяє звикнути до війни. Хто говорить правду. Хто не здається і вірить.
Ці роки не лише про втрати. Це про гідність. Про єдність. Про народ, який довів усьому світові: його неможливо зламати.
І поки б’ється наше серце - б’ється Україна! І поки ми разом - ми непереможні!
Слава Україні!
